13 січня — Щедрий Вечір та свято Маланки

За тиждень після коляди, напередодні Нового Року (за старим стилем), — Щедрий Вечір. Це — залишок стародавнього, імовірно, дохристиянського звичаю. За християнським календарем — це день преподобної Меланії. В народній традиції обидва свята об’єднались, і тепер маємо Щедрий Вечір, або свято Меланки.
Внаслідок розбіжності, яка існує між Григоріанським (світським) та Юліанським (церковним православним) календарем, українці святкують Новий рік двічі в році: офіційне святкування Нового року припадає на 1 січня, а 14 січня, яке залишилося в народній традиції важливою складовою прадавнього календарного обрядового циклу українців, сьогодні носить назву Старого Нового року.
У навечір’я Нового року (тепер — 13 січня) у церквах відбуваються урочисті Богослужіння на закінчення Старого року, щоб наприкінці року подякувати Богові за вже отримані ласки і попросити нових на наступний рік. Як і на Свят-вечір, цього дня готують святкову вечерю, яку в народі величають Щедрою, тому що страви цього вечора не є пісними: тут на столі й кутя, і ковбаси, й холодець, і шинка…
Наддніпрянська Україна і Гуцульщина святкують Щедрий Вечір як значне свято різдвяного циклу з добре розвиненою обрядовістю. Галицьке Поділля не святкує, бо Щедрий Вечір у галичан — напередодні Водохреща, тоді як на Наддніпрянщині це — «Голодна кутя», Богоявленне навечір’я.
В Україні на Щедрий Вечір батько ховається від дітей за пирогами — символом щедрості, багатства. Добродій Свирид Галушка з Київщини отак згадує Щедрий вечір:
— Мамо, а де наші тато?
— А хіба ж ви мене не бачите, діти?
— Не бачимо, тату!
— Дай Боже, щоб і на той рік ви так мене не бачили!
Оце так, було, батько скажуть, перехрестяться і запрошують всю сім’ю до столу, до «щедрої куті» — «щоб у достатках і спокої других свят дочекати!»
Тільки посідали за стіл, а під вікном уже й щедрують:
Щедрий вечір, пане господарю,
Стережи, Боже, твого товару,
Твого товару, всякого статку,
Молім Бога за отця, за матку.
Добрий вечір!
Щодо страв Щедрого Вечора, то вони не скрізь однакові: понад Дніпром печуть пироги з м’ясом і смажать гречані млинці на свинячому смальці, на півдні України фігурують бублики, а в гуцулів — вареники чи, як вони кажуть, «пироги».
Обряд «Водіння Кози»
«Як було мені років дванадцять, — продовжує Свирид Галушка, — водили ми козу. Зібралося нас аж восьмеро козоводів! Ми що дві-три хати мінялися, бо ж кожному цікаво бути козою…
— Як же ви робили козу?
— Та як — оце вистружемо обруча з білолозу. На грубшому кінці розколина — роги. Тоншого — вставляємо в розколину і в’яжемо мотузком. Роги обмотуємо лепехою, щоб кращі були. Біля рогів з обох боків дерев’яні ложки — вуха. На протилежному кінці обруча — ломачка з віхтиком: це хвіст.
Кому припаде бути козою, одягає обруч — щоб ріжки приходились на голову, а хвіст — за спину. Накидають кожуха — вовною догори. Спереду запинають, щоб тільки роги, вуха та «морду» видко було. Рукави звисають донизу — це ніби передні ноги кози. Однією рукою коза тримається за ломачку і трясе віхтиком — «крутить хвостом».
Крім «кози», є в компанії ще «кіт» з торбою на сало — це найменший із хлопців, перебраний за кота з довгими вусами. Він нявчить — просить сала.
Як добре смеркне, починаємо водити «козу». Завидна з «козою» не ходять.
Приходимо до хати, один біжить під вікно і гукає:
— Дядьку, пустіть козу до хати, бо змерзла!
А дядько ніби відмовляється: так належиться по звичаю:
— Немає де тій козі розгулятися — тісно в хаті!
— Та пустіть, бо змерзла!
І так до трьох разів козовод проситься, а дядько відмовляє. Нарешті каже:
— Та я вже пустив би, але… що дядина скаже?
Козовод — до дядини:
— Будьте ласкаві, дядино, пустіть, бо й козенята померзнуть!
— Навіщо ви нам здалися? Уже пізно, діти спати збираються, налякаєте їх!
— Та пустіть, дядино, бо коза мерзне. М-е-е!…
— Я хату помастила, припічок білила, а ви мені пустку зробите!
Коза знову: «Ме-е-е!»
— Та йдіть уже, йдіть… Тільки добре співайте!
Першим іде старший козовод і веде «козу», за ними — «кіт», а за «котом» — всі щедрівники. Увійшли, поскидали шапки, «добрий вечір» сказали — не разом, а хто коли зайшов. Поставали серед хати, і старший козовод починає:
Нуте, панове,
Нуте, мурове,
Поставайте вряду,
Я козу веду!
«Коза» і «кіт» тупають у такт пісні — витанцьовують. А діти смикають — то «козу» за хвоста, то «кота» за вуса… тішаться! Щедрівники всі хором співають:
Наша козиця —
Вже стара птиця,
Недавно з Києва,
З довгими кісьми:
— Ногами стопчу,
— Рогами сколю,
— Хвостом змету!
Що на горі вовк з вовченятами,
То в долині коза з козенятами.
Ой, де взявся вовк
Та козу натовк,
А вовченята — за козенята.
Де взявся заєць
Став козу лаять:
— Ой, ти, козиця,
Старая птиця,
Діточкам та й не матиця.
Ухопила серпок,
Та й по полю: скок, скокі
Нажала сніпок
Та й змолотила,
Своїх діточок
Та й накормила!
Ой. не йди, коза,
У темні ліса,
Там стрільці-гонці
З острова Хортиці!
Що перший стрілець —
Козак-молодець,
Ударить козу під правоє вухо.
З лівого вуха потекла брюха!
Тиць, коза впала,
Хвіст свій задрала.
«Коза» падає, задирає хвіст і вдає, що мертва. «Кіт» її ніби обнюхує, крутячи вусом. Хор щедрівників співає далі:
Треба козиці три куски сала.
«Кіт»:
Мяу, мяу… сала!
Щоб коза встала.
Хор:
Ой, устань, козо.
Та й струсися!
По цьому дому,
По господарю
Ізвеселися!
«Коза» схоплюється і починає танцювати. Хор співає:
Ой, слухай, козо,
Де труби гудуть,
Там млинці печуть,
То і нам дадуть!
«Коза» йде до печі, задирає морду і нюхає. Хор:
Хозяїн іде, пожиток несе.
Перший пожиток:
Мірочка гречки
На варенички.
Другий пожиток:
Мірочка жита,
Щоб коза сита.
Третій пожиток:
Решето вівса,
Зверху ковбаса,
Та й щедрівка вся!
За ці щедрівки —
Кварта горілки,
А з цеї мови
Будьте здорові!
Пісня скінчилась. Щедрівники, звертаючись до господарів, кажуть всі разом — в один голос:
— Будьте здорові з празником!
Старший козовод — до «кози»:
— Кланяйся хазаїну й хазайці!
«Коза» кланяється господареві, господині та всім дітям — по черзі. Господар дарує щедрівникам пиріг чи копійок п’ять грошей. «Кіт» — до господині:
— Мяу, мяу… сала, щоб коза брикала!
Козовод:
— Дайте, дядино, сала, бо кіт здохне!
— Нема сала, миша вкрала! — говорить господиня. Або: Сало — погасало! Не звикайте до сала, бо й нам мало!…
А «кіт» усе нявкає, товчеться навколо господині, аж поки та дасть йому шматок сала. Сало — «котові» в торбу, пиріг — у мішок козоводові, а гроші — в скриньку скарбникові.
Виходячи з хати, щедрівники кажуть:
— Прощавайте! Дай Боже, щоб того року діждали!
Вийшли на вулицю, оглянулись навколо — скрізь темно… Село вже спить, тільки ген-ген на горі світиться: то дівчата «Меланки» справляють. Козовод:
— Хлопці, ходім!
Прийшли, заглянули у вікно, а там уже й парубки з «Меланкою» — поскидали машкари, за стіл сідають. Ми всі разом:
— Ме-е-е!…
Дівчата, чуємо, гукають:
— Козоводи прийшли, пускайте їх до хати!
Парубки відчинили нам двері, ми ввійшли, свій «дохід» — на стіл… Гуляємо всі разом!
Меланка
За стародавнім міфом, окрім сина, у всеєдиного Лада, вірного побратима бога Місяця, була ще донька, яку всі називали Миланкою, бо вона була така мила й чарівна.
Одного разу коли князь-Місяць був на полюванні, лютий змій викрав із срібного терема Миланку й запроторив у підземне царство. Визволив її славний богатир Безпальчик-Васильчик і з нею одружився. Ось чому після Щедрого Вечора святкують Василя, у жертву приносять свиню, яка вважається місячною твариною, а Васильчик став покровителем цих тварин. Тому, за народними звичаями, на Меланку готували свинячі нутрощі, по них ворожили, який буде врожай, а з свинячих ніжок варили «дриглю», щоб у людей не боліли ноги. Вшановували Меланку-Миланку за якомога багатшими столами, бо то є продовження Щедрого Вечора з усіма його добрими богами і душами предків.
Парубоча «Меланка»

За «Меланку» вбирається парубок, що вміє «штуки викидати» — добре жартує.
«Меланка» має свій «почот», сама не ходить! Почот неабиякий: орач з чепігами від плуга, сівач з сівнею через плечі, дід з гарапником, ведмідь, коза, журавель, циган, циганка і чорт з ріжками.
Все це — в кожухах догори вовною, в машкарах, лахмітті, підмальоване білою глиною, замащене сажею, з клоччя зроблені бороди, вуса, патли… Одним словом — хто як зумів!
Ватага рухається селом з жартами, вигуком, сміхом. «Циганка» пристає ворожити, «циган» — коні міняти, «ведмідь» танцює, «коза» грає на скрипці, а «журавель» — найвищий парубок у селі — вибиває в бубон.
Діти юрбами бігають за парубочою «Меланкою», та й старі не раз вибігають на вулицю, щоб подивитись на веселу компанію…
До кожної хати ватага не заходить — йде туди, де збираються дівчата. Дозвіл щедрувати парубки випрошують піснею під вікном:
Ой, господар, господаречку,
Пусти в хату Меланочку,
Меланочка чисто ходить,
Нічого в хаті не пошкодить.
Як пошкодить, то помиє,
Їсти зварить та й накриє.
Добрий вечір!
— Просимо!
Ватага лишає в сінях свої ціпки та гарапники, обмітає чоботи від снігу і заходить до хати:
— Добрий вечір вам у хаті!
— Доброго здоров’я! А які ж ви кумедні, — щебечуть дівчата, — і ведмідь, і коза… А Грицько який! Де це ти таку хустку доп’яв? Мабуть, мати каглу затикала?!
— Мовчіть, дівчата, — «Меланка» соромиться!
— Ха… Ха… Ха… Диви, як побіліла! Грицьку, чого ж ти вуса не збрив?
Отак жартують над «Меланкою», а «вона» — байдуже: шукає віника сміття розкидати, свіжих глиняків — припічок «мастить».
Господині знають цю звичку і все ховають, щоб «Меланка» не знайшла.
Щедруючи, хлопці висміюють кепських господинь:
Наша Меланка — неробоча,
На ній сорочка парубоча …
Люди ідуть на жнива,
А Меланка — на пива!
Люди ідуть з серпами,
А Меланка — з шклянками!
Люди нажали по сім кіп,
А Меланка — один сніп!
Пішла Меланка на містечко,
Купила собі пасьминечко.
Пряла вона — від кур до кур,
Напряла починків — один гур!
Дала кицькам мотати,
Кицьки взяли — втікати!
Збіглися люди — дзвонити,
Кицьку з починком ловити!
А ловили — не вловили,
Нашу Меланку похвалили…
— Та годі вам! — обзиваються дівчата. — Якоїсь кращої співайте! Козо! Де ти?
В середину кола входить «коза» і починає вибрикувати — танцює під спів хору:
Го-го-го, коза!
Го-го-го, сіра!
Го-го-го, біла!
Ой, розходилася, розвеселилася
По всьому дому, по веселому!
Де коза ходить, там жито родить!
Де не буває, там вилягає…
Де коза — ногою, там жито — копою!
Де коза — рогом, там жито — стогом!
А в нас на Сандрівці усі хлопці — стрільці.
Встрілили козу у правоє вушко,
В правоє вушко — в саме сердечко!
Тут коза впала, нежива стала,
А міхоноша бере дудочку:
Надулась жила, коза ожила
Та й пішла коза, та й стрибаючи,
Та стрибаючи, гасаючи,
Своїх діток та шукаючи!…
Трррт, коза!
«Коза» тупнула ногою — аж шибки на вікнах задрижали, і танець зупинився.
— Добра «коза», гарно танцює!
— Гарно, тільки засапалася, як дід Марко у ярмарку. Бач — роги помокріли!
— А ти що хотіла — вибити «козу» закаблуками і щоб піт не виступив?!
— Дівчата, орач іде! Бач, як чепіги носить!..
В середину кола ввійшов орач. Хор співає:
Твої воли, Мої воли —
Гей, гей! А впереді Два ведмеді —
Гей, гей! А в пригоні Дві вороні —
Гей, гей! В колесниці Дві синиці —
Гей, гей!
Коли хор співає, орач, тримаючи поперед себе чепіги, вистукує ногами в такт пісні. Після орача витанцьовує сівач, а далі — ведмідь, журавель і, нарешті, чорт з рогами. Все це викликає багато сміху і влучних дотепів.
Коли щедрівка скінчилась, хлопці скидають машкари і на запрошення дівчат сідають до столу.
Дівоча «Меланка»

Водять «Меланку» й дівчата. Дівоча «Меланка» має поважніший характер. Дівчата вибирають найкращу з-поміж себе і одягають її «молодою» — вінок, стрічки, багато намиста. Друга з дівчат убирається за молодого, що зветься Василем — жупан, шапка, шаровари, чоботи. Вся дівоча ватага іменується дружками.
Дівчата з «Василем» та «Меланкою» до хати не заходять — щедрують під вікном:
Ой, на річці, на Йордані,
Добрий вечір на Мелані.
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на сей вечір!..
Наша Меланка, як біль, біла,
Нашу Меланку журба з’їла.
Васильчику-чічільчику,
Посію тебе на городчику,
Та буду тебе шанувати:
Тричі на день поливати!
Тричі на день поливати
І в неділю підгортати!
Або ще заспівають «дністрянської Меланки»:
Наша Меланка у Дністрі була,
У Дністрі була, дністровую воду пила,
На камені ноги мила,
Білий хвартух замочила:
— Повій, вітре, буйнесенький,
Висуши хвартух тонесенький!
— Повій, вітре, туди-сюди,
Висуши хвартух межи люди!
— Повій, вітре, на болото,
Висуши хвартух, як золото!
— Повій, вітре, на дубині,
Висуши хвартух на дівчині!
Добрий вечір!
— А, здорові були, дівчата! Котра з вас «скарбник»? Щоб Меланці «на вінок» гроші кинути?!…
Отак колись щедрували!
Дівчата ворожать
Хоч дівчата і самі з «Меланкою» ходять, і парубочу «Меланку» частують вечерею, проте знаходять час поворожити.
Ворожать переважно так само, як на «Андрія» ворожили. Бігають попід вікна слухати, питаються прохожих чоловіків: «Дядьку, як вас звати?», кидають через хату чоботи — куди впаде чобіт носком, туди й заміж вийде… Перелічують кілки в плоті: «удівець, молодець…» Дівчата-гуцулки зав’язують собі очі хусткою і навпомацки лічать кілля в плоті до дев’яти. Дев’ятий перев’язують хустинкою і ранком див-ляться: рівний, гарний — наречений такий буде, а як кривий, горбатий, то й «доля» крива!… На Гуцульщині ще годують кота варениками, як на «Андрія» пса годували, щоб довідатись: «Котра з нас перша заміж піде?»
На Слобожанщині дівчата розкладають опівночі вогнище на березі річки, на льоду прорубують ополонку і чекають, щоб добре розгорівся вогонь. Коли вогнище розгорілось, кожна з дівчат бере тліючу головню і кидає її в ополонку: затріщить вогонь на воді — за багатого заміж піде, тільки «пшикне» головня і тріску не видасть — за бідного!
В різних районах України існують свої форми ворожіння. Ось деякі з них:
виходять на вулицю, і яка тварина зустрінеться першою — таким і буде суджений: якщо пес, то лихим, а життя собачим, вівця — тихим і сумирним тощо;
біля воріт насипають три купки зерна, а вранці перевіряють: якщо нечіпане, то сімейне життя буде щасливим, і навпаки;
кладуть під подушку гребінця і, лягаючи спати, промовляють: «Суджений-ряджений, розчеши мені голову!». Хто присниться, з тим і випаде одружитись;
або перед сном кладуть в тарілку з водою кілька цурпалків з віника, приказуючи: «Суджений-ряджений, перевези через місток». Якщо вранці цурпалка пристала до вінця, то дівчина побереться з тим, хто їй наснився.
Дівки-чарівниці в цю ніч збирають «дивацьке» зілля «нечуй-вітер». Хто його знайде — а росте воно в таких місцях, що тільки чарівниці знають — той може зробитися «нечуваним і небаченим»…

На Лівобережжі про «нечуй-вітер» існує повір’я, що це зілля росте взимку по берегах рік та озер і що його можна збирати, від 13-го грудня починаючи. А в ніч проти Нового Року, опівночі, це зілля має найбільшу силу; проте зрячі люди не можуть його знаходити. Треба просити сліпих, бо саме вони відчувають присутність «нечуй-вітру» — він їм очі коле. Це зілля ніби допомагає переправлятися через рік і є корисним для рибалок. Про «нечуй-вітер» згадують і народні пісні, як ось: «Ой, поріс чебер під нечуй-вітром…»
Чародійна ніч…
Серед нашого народу існує поетичне повір’я, що новорічна ніч для віруючих людей «розкриває небо, і вони можуть просити у святих все, що їм забагнеться: перетворення води на вино, каменя — на хліб, глини — на мід».
На Гуцульщині в цю ніч ґаздиня бере опівночі на голову чоловічу шапку і з хлібом та коновкою виходить до води. Там вона тричі занурює хліб у воду і примовляє: «Не хліб ся купає в воді, але я — в здоров’ї і силі!» Набираючи води в коновку, вона примовляє: «Я не беру воду, але мід і вино!…» Повертається ґаздиня до хати, всі сплять — ніхто нічого не чує. Вона навшпиньках, без найменшого шелесту підходить до своїх дітей і торкається їх голів мокрим хлібом, примовляючи: «Абисьте були такі величні, як святий Василь величний». У коновку ґаздиня кидає кілька срібних монет. Ранком на Новий рік вся родина вмивається тою водою, і це «принесе щастя на гроші через увесь рік!»
Новорічна ніч на Гуцульщині — свято печі. «Цілий рік вона робить службу, а на Василя йде в танець — вона ся віддає!» — так кажуть гуцули про піч. Ранком на «Меланки» ґаздині старанно змащують піч глиною — «аби не кляла, що немащена!»… Ніхто тої ночі не спить на печі, не сідає — «бо тяжко їй танцювати…» Звечора на піч кладуть овес — «аби мала чим коня годувати, бо вона їде до міста на ґерць».
О. ВОРОПАЙ «Звичаї нашого народу»
Народні прикмети
Окрім ворожіння, в ніч на Старий Новий рік люди намагалися завбачувати прикмети. Ось деякі з них:
якщо ніч проти Нового року тиха і ясна, буде щасливий рік не тільки для людей, а й для худоби;
якщо сонце високо зійде, увесь рік буде щасливим, а особливо добрим буде врожай садовини;
якщо іній рясно вкриває всі дерева, буде врожай на зернові та гарний медозбір;
якщо падає м’який сніг — на врожай, а коли тепло, то літо буде дощовим;
який перший день у Новому році, то й рік буде такий;
якщо на Меланії відлига, то чекали теплого літа.

источникhttp://traditions.in.ua


Загрузка...

Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓

Be the first to comment on "13 січня — Щедрий Вечір та свято Маланки"

Leave a comment

Your email address will not be published.


*


Закрити
Вподобай щоб отримувати цікаві новини щодня!